Петрування у Карпатах. Старші парубки робили це оригінально… У кого першого посоловіють очі, той покидає товариство

12 липня церква вшановує верховних апостолів Петра і Павла. Під час цього християнського свята відбувається чимало народних обрядодійств, які мають глибоке праукраїнське коріння та є відгомоном традиційних хліборобський та скотарських свят наших предків. Чимало петрівських обрядів збереглося у карпатському регіоні.

Особливої шани у цей день удостоювалися найстарші чоловіки в родині, – розповідає Мирослава Цюцьмаць, головний спеціаліст з питань збереження нематеріальної культури відділу культури і навчальних закладів Головного управління туризму і культури Івано-Франківської ОДА. – Таке пошанування людей поважного віку збереглося на честь того, що апостол Петро традиційно вважається старшим серед учнів Христових. Після Богослужіння уся родина збиралася у господі старині та надягали йому на голову дубовий вінок як символ міцності, твердості і довголіття. Вважалося, що чим більше дубових вінків принесуть родичі, тим довше житиме поважний ґазда.

Святий Петро в Україні традиційно вважається ще й покровителем пастухів. Хлопці-підлітки, які, як правило, пасли череди, проводили поміж собою своєрідні змагання, під час яких визначали старшого. Вони бігали наввипередки, лазили на дерева, перепливали річку, визначаючи таким чином найсильнішого та найспритнішого, який ставав старшим пастухом.

Старші парубки робили це оригінальніше: за селом викопували рівчак, що нагадував стіл. Посеред цього земляного валу робили дві ямки, куди клали пляшку та чарку і починали пити. У кого першого посоловіють очі, той покидає товариство. Залишався найстійкіший. Він і старшинував цілий рік у парубочій громаді. За цим спостерігали старші чоловіки, які уважно слідкували, аби комусь не стало зле.

“Незважаючи на те, що чимало етнографів стверджують, що петрування належить до так би мовити чоловічих свят, але у цей день є і суто жіночі обряд, – продовжує пані Цюцьмаць. – У покутських та наддністрянських селах існував у цей день обряд “Петрового права”. Батько старшої дівчини, яка не знайшла собі пару, садовив її на прикрашену рушниками та квітами тачку і возив по селу, заїжджаючи у кожну хату, де є нежонаті парубки та пропонував їм одружитися, розхвалюючи на всі лади свою доньку та розповідаючи про усе її придане. На голові у петрівниці (так називали цю дівчину) був вінок із васильку, що символізувало те, що вона уже померла як дівчина, бо з цим зіллям ходили тільки на похорони.

Якщо батьки майбутнього жениха виходили та приймали майбутню невістку, кладучи їй на голову вишитий рушник, то одразу ж домовлялися про весілля. Після цього такі заручини ніяк не можна було розірвати. Бо, вважалося, що то святий Петро поблагословив цю пару. Якби хтось відмовився від “подарунка” апостола, то не тільки жодна дівчина в селі не вийшла би заміж за того парубка, але й з його родичами ніхто би не розмовляв.

Окрім того, жінки, чиї чоловіки любили задивлятися на чужих молодиць, напередодні свята старалися спутати ноги червоною стрічкою, освяченою у церкві на Йордан. Протягом петрівського посту жінка повинна була носити її у своєму волоссі. Старі покутянки кажуть, що, коли жінка це зробить, то чоловіки буде триматися її та хати, як цей кісник волосся

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал

 

Джерело