Що насправді відбувається з батарейками, зібраними в Україні

У 2014 році в Україну ввезли 2 810 тонн батарейок і електричних акумуляторів, але на зберігання (з надією на переробку) відправиться тільки 0,01%, підрахували експерти
Екологи запевняють: одна батарейка, викинута у відро для сміття, отруює 400 літрів води і близько 20 квадратних метрів ґрунту. Цинк, марганець, кадмій, нікель, свинець і ртуть просочуються разом з водою в грунтові та навіть в артезіанські води. Звідти ці шкідливі для організму речовини потрапляють в рослини і тварин, згодом – на наш стіл.
Медики відзначають, важкі метали мають властивість накопичуватися в організмі і навіть незначна їх концентрація небезпечна для здоров’я. Наприклад, кадмій блокує ферменти, вражає печінку, нирки, підшлункову залозу, може викликати деформацію кісток або рак легенів.
Не допустити отруєння грунтів і вод можна тільки поводячись з небезпечними відходами відповідально – сортувати сміття і переробляти батарейки, з яких, до речі, можна виробляти луг, графіт, цинк та інші речовини для промислових цілей.
Хто збирає батарейки
“У нас немає і ніколи не існувало державної програми зі збору та утилізації батарейок, – каже Євген Шмурак, головний спеціаліст відділу поводження з відходами та небезпечними речовинами при Міністерстві екології, – були різні меморандуми між міністерством і компаніями, але це були меморандуми про наміри. Основна причина – батарейки нікуди потім вивезти”. Тому в Україні збором батарейок займаються ентузіасти, екологічні організації та соціально відповідальний бізнес.
Найширшу мережу “Батарейки, здавайтеся!” організувала дніпропетровська громадська організація “ЕкоДніпро”. По всій Україні з їх допомогою волонтери відкрили 1063 пункиу збору в 22 областях України. А за кількістю зібраних елементів живлення лідирують великі комерційні мережі, які ставлять контейнери для збору в своїх магазинах і центрах облуговування. За даними заводу-переробника “Аргентум”, найбільша кількість (одну тонну щомісяця) їм поставляє одна з найбільших в Україні мереж магазинів. Також збором батарейок займаються Екологічна ліга, Екологічна сотня і інші невеликі місцеві ініціативи, аж до активістів на рівні під’їзду.
Доставити дорого, ось і зберігаємо
Всі зібрані батарейки повинні перероблятися, але їм ще потрібно доїхати до заводу, а це додаткові витрати. Голова руху “ЕкоДніпро” Любов Колосовська розповідає, як вони працюють із зібраними батарейками: “Системно питання не вирішене. В рамках кожної області знаходиться перевалочний пункт. Якщо у волонтерів є гроші – вони відправляють їх до нас в Дніпро, немає грошей – зберігають у себе. Зараз, не дивлячись на те, що проект волонтерський, він коштує нам близько 10 тис. грн на місяць, які ми збираємо у вигляді фондів і витрачаємо на його підтримку (насамперед це оренда гаражів і наша робота)”.
Але проблема логістики – не єдина, чому відпрацьовані батарейки в Україні практично не переробляють, а просто зберігають.
Один завод майже стоїть, інший засекречений
Державне підприємство, яке володіє необхідним обладнанням та лабораторіями, львівський завод “Аргентум”, провів успішні експерименти, але зараз не переробляє батарейки, оскільки нікому продавати виготовлену сировину. “Ми виробляємо активну масу, яка використовується в металургії. Колись ми відправляли її нашим донецьким партнерам, але після відомих подій не працюємо зі сходом, тому збуту немає”- розповів Сегодня.ua заступник директора ДП “Аргенту”Тарас Когут.
1002923
Фото: архів
“Наша експериментально-дослідницька лінія може переробляти 200-250 кг батарейок в день. Це невелика кількість, але більше Україні і не потрібно. Зараз лінія працює час від часу, щоб не забути, як це робиться”, – зазначає експерт. За останній місяць “Аргентум” переробив лише 100-200 кг.
Друге підприємство в Україні, яке може переробляти батарейки, знаходиться в Білій Церкві. ТОВ “Екоспецпроект” купує сировину за 500 грн за тонну. Однак на територію виробництва не пускають нікого, навіть екоактивістів, оскільки бояться витоку комерційної інформації. Директор підприємства Микола Гудвяк стверджує, що ринкова вартість його технології – 5 млн євро, тому він не хоче ризикувати і пускати кого-небудь в цех.
Именно из-за того, что руководство не пускает на завод, координаторы сети “Батарейки, сдавайтесь” не спешат. Активисты хотят своими глазами убедиться: батарейки действительно перерабатываются полностью, никакой химический элемент не попадет просто на свалку.
Чи потрібна ліцензія? Єдиної думки немає
У Міністерстві екології України насторожено ставляться до бажаючих переробляти батарейки. “Аргентум” переробляє, але не мають ліцензії на це. Ми неодноразово мали з ними обговорення “, – запевняє Шмурак і відсилає до статті 34 Закону України” Про відходи “. Там дійсно йдеться про необхідність мати ліцензію для поводження з небезпечними відходами.
Однак кілька років тому батарейки змістилися в класифікації – перестали бути небезпечними відходами та стали побутовими відходами, а цей вид діяльності не ліцензується, повідомив білоцерківець Гудвяк. “Батарейки до 7 ампер, як від ноутбука або шуруповерта, відносяться до звичайних побутових відходів. Раніше вони вважалися напівпромисловими, а років п’ять тому їх прибрали з переліку небезпечних, і нових нормативів не зробили”, – уточнив він.
Тарас Когут з “Аргентуму” також стверджує, що сьогодні такого явища, як ліцензія на переробку батарейок в Україні не існує. “До 2011 року була постанова Кабінету міністрів, що переробка батарейок ліцензується, але в 2012 цю постанову скасували. Після того не було жодного нормативно-правового (тематичного – ред.) документа, – пояснює заступник директора. – А Міністерство екології займає дуже неконструктивну позицію. Ми не могли б працювати, якби це було незаконно”.
Чи можна зробити бізнес на батарейках?
На сьогоднішній день переробка батарейок з комерційної точки зору є неприбутковим заняттям. Гудвяк стверджує: “Сьогодні нам вдається втрачати на 1 кг батарейок тільки 40 копійок. А кілька років тому це було 15 гривень”. Вийти на такий результат дозволяє продаж отриманих елементів, а також підтримка екологічно відповідальних партнерів.
З переробки батарейок можна зробити бізнес, якщо налагодити систему логістики, вважає Максим Стець, директор ТОВ “ГТМ ЛТД”, підприємства, яке займається енергозамінними технологіями і технологіями переробки. Його компанія провела експеримент по переробці, але також прийшла до висновку про нерентабельність ідеї. “В Україні величезна кількість батарейок, цих обсягів було б достатньо для промислового завантаження, але зараз зібрати і доставити на завод коштує дорожче, ніж переробити”, – розповідає підприємець.
1002909
Фото: архів

Волонтери збирають тонни, але це 0,01%
За даними Державної фіскальної служби України, в 2014 році в Україну ввезли 2 810 тонн батарейок і електричних акумуляторів. На зберігання (з надією на переробку) відправиться тільки 0,01%, підрахували експерти.
“Батарейки, здавайтеся!” щомісяця збирають 1 тонну відпрацьованих елементів живлення, а всього за час проведення акції волонтери накопичили 10-20 тонн, зараз ведуться підрахунки. Але ця кількість мізерно мала у порівнянні з тим, що кожного дня завозиться в Україну.
Нові методи переробки батарейок
Розумним рішенням було б відмовитися від одноразових батарейок взагалі і перейти на акумулятори, які викидаються в 10 разів рідше, вважає Максим Ткаченко, менеджер Plan-B, нового технологічного рішення для переробки батарейок. Однак поки про це можна тільки мріяти – і утилізувати ті батарейки, що вже відслужили своє.
“Plan-B є методом переробки на рівні з тим, який застосовують в Швейцарії, – розповідає Ткаченко, – тільки там це коштує мільйони євро, а наше обладнання тільки 300 тис. доларів. А ще наше рішення в два рази енергоефективніше і додатково видобуває азотне добриво. Переробка – це дотаційний бізнес, а наша технологія самоокупна. Далі на ній навіть можна буде заробляти, але спочатку потрібно пройти перший етап щоб про це говорити”.
Ткаченко відкрито розповідає, як будуть перероблятися батарейки в його проекті – пірометаллургічним способом.
Що ж робити?
В Європі у вартість батарейки спочатку закладена певна сума за збір і утилізацію, таким чином, дотримується принцип “забруднювач платить”. Тобто покупці наперед заплатили імпортеру за те, що він потім утилізує відпрацьовані батарейки. Такі умови поставила виробникам і імпортерам батарейок Directive 2006/66 /EC.
Українці платять стільки ж, тільки наші батарейки ніхто не забирає і не переробляє, констатують експерти.
Любов Колосовська вважає, що швидко і ефективно вирішити ситуацію, що склалася можна в прямих переговорах з імпортерами, до речі їх в Україні лише 5. “Так, можна робити рукою закону, але це буде рік, а батарейки збирати треба зараз”, – каже екоактівістка. Мета – змусити імпортерів добровільно взяти на себе ті ж зобов’язання в Україні, які вони виконують в ЄС.

Джерело